Булава Івана Сірка. Нові пригоди в Канаді

Мільярдний золотий запас Кубанської Народної республіки, який нині шукають всі. Кілька тонн золота Гетьмана Сагайдачного в Ольвії. Парутинський десант. Дарча грамота цариці Катерини на Кубань. Скринька з кодами до скарбів запорожців, викрадена російською розвідкою з музею в США. Портрети і шабля Мазепи. І, нарешті, булава Івана Сірка, до розшуків якої в Канаді, ми знову повертаємося.

На цю історію ми вийшли дуже випадково. Почавши вивчати шлях легендарних козацьких регалій, вивезених нащадками запорожців з Кубані у 1918 році, ми потрапили у такий вир пригод і сенсаційних відкриттів, що вже зараз починаємо жаліти істориків, які колись спробують розібратися у хитросплетіннях тих інтриг. І хоча про все те, вже написано кілька книг, опубліковано десятки статей, навіть журналісти не все розуміють до кінця. А розшуки тривають, долучаючи нових персонажів!

Все почалося 1920 року. Тоді останній Прем‘єр-Міністр Кубанської Народної республіки і останній легітимний отаман Кубанського козацтва Василь Іванис, назавжди покинув землю Кубані. У чемодані вивіз магічний символ влади ВСІХ козаків - унікальну Булаву Івана Сірка. Історія того символу влади губиться десь у віках. Існує легенда, що булаву зробили при дворі турецького султана, спеціально для запорожців. Використали якесь дивне золото і дуже чисте срібло. В середині булави теж є якийсь секрет... Ручка зроблена з дивного дерева, і теж з секретом...

Коли Булава потрапила до козаків за часів Сірка, була спеціально відібрана, пройшла кілька загадкових ритуалів, які надали їй якихось неймовірних енергетичних якостей... З того часу, Булава постійно перебувала в руках всіх основних верховних отаманів і Гетьманів Запорізького козацтва. Треба відзначити, що на Січі було багато булав. Але, ця була на особливому рахунку...

Вдалося визначити, що наша булава, крім Сірка, побувала в руках Богдана Хмельницького, його сина, Мазепи, Орлика, Полуботка, Апостола... Разом з козаками переїхала на Кубань, де її історію дослідити легше... Дуже ймовірно, що перебувала булава на Задунайській Січі, хоча, це вже тема для професійних істориків...

Зрозуміло, що коли про булаву дізналися журналісти часописів «Нова Січ» і «Музеї України», моментально почали розслідування. Спілкувалися з відомим істориком Кубані Романом Ковалем. Читали Рената Польового. Консультувалися з отаманом Американського козацтва Сергієм Цапенком. Справа обростала все новими деталями і подробицями. Виявилося, що проїхавши з Іванисом всю Європу, булава опинилася в Канаді. У 1974 році, перед смертю, Василь Іванис заповів свій архів і булаву Сірка, Колегії Святого Андрея у Вінніпегу, що діє при Манітобському університеті. Поставив дві цікаві умови. Якщо Кубань переможе комуністичну заразу, і увійде до складу України, чи стане незалежною, передати архів і булаву до музею у Краснодарі. Якщо Україна здобуде незалежність без Кубані, передати булаву і архів до Дніпропетровського музею імені Д.Яворницького.

На жаль, здобути свободу Кубані не вдалося. Незалежною стала Україна! Прийшов час виконати останнє бажання славного отамана.

Дуже доречно, до справи долучився блискучий історик із Запоріжжя Максим Остапенко, що очолює нині Національний заповідник «Хортиця». Поки ми думали, як до цієї справи підступитися, він просто знайшов публікацію у старому емігрантському журналі, де було фото булави Сірка! Професійні історики, які, як завжди, скептично, спостерігали за нашими муками, були шоковані. Знайшлося документальне підтвердження легендам і переказам. Ми звернулися до клерків Секретаріату Президента України, МЗС, народних депутатів. Долучили наше посольство в Канаді. Навіть написали план пошуків! Знайти в Колегії Святого Андрея архів і булаву. Розшукати заповіт. Знайти юридичні шляхи для повернення цінностей в Україну.

Ага… Як правило, на державну службу, ідуть з дитинства перелякані створіння. Роки на казенних стільцях, лише загострюють у них хапально-застережні інстинкти. До того ж, саме у той період закінчувалася легендарна шпигунська операція СВР, ФСБ, ГРУ, ФБР, ЦРУ, відома як «Операція «Козацькі регалії». На жаль, ми абсолютно випадково, опинилися у самому епіцентрі. З усіма наслідками…

Паралельно, розгорнулася не менш захоплива операція «Шабля Мазепи». Учасники ті самі. Плюс спецслужби Канади, і керівництво ФСБ по Санкт-Петербургу, яке вирішило викупити реконструкцію зброї гетьмана в Канаді, підкласти її в Ермітаж, і за певні поступки, вручити  фанатичному колекціонеру В.Ющенку.

Десятки людей з масивними погонами, з інтересом читають наші розслідування, планують операції, і за державний кошт катаються по США і Канаді…

І тут виникає булава Сірка, відома як Головна булава Кубані… Манітобський університет…

Аби зрозуміти, як ми запобігли пограбуванню цього поважного навчального закладу, треба поритися в архівах сайтів «Нова Січ» і «Музеї України». Доходило до пікетування російського посольства і консульства в Канаді…

Автор цих рядків, власним куцим коштом, телефонував у Канаду. Говорив з керівництвом музею Д.Яворницького. Залучав Лігу українців Канади, емігрантську пресу… Ніякого результату.

Для безпеки, ми навіть запустили версію, що булави в Канаді нема. Так плутали наших російських «друзів»,  що повністю заплуталися самі.

Пройшло більше року. Росія стала іншою. Одіозний отаман Кубанського козацтва Громов, відомий серією безглуздих геополітичних проектів типу дамби на Тузлу, відправлений на пенсію. Губернатора Кубані гарненько притисли. Абсолютна влада Путіна закінчується. Сучасна Росія, опинилася наодинці з купою геополітичних проблем, які сама ж і породила. Сподіваємося, можна спокійно відновити розшуки булави Сірка і архіву Іваниса.

Ми взагалі, не розуміємо позиції нашої влади! З одного боку - гучні красиві декларації, з іншого, абсолютна байдужість до розшуків моральних цінностей такого рівня. В принципі, українці вже навчилися не звертати на власну владу, ніякої уваги…

Булавою Сірка зацікавилися активісти Фонду розшуку культурних цінностей. До нас долучилися впливові люди з Дніпропетровська.

Завдання ті самі. Дізнатися, де саме нині булава і архів. Знайти заповіт. Можливо, за допомогою місцевої влади Дніпропетровська, спробувати офіційно повернути цінності до музею імені Д.Яворницького, на вічне зберігання у державному музейному фонді. Скоріш за все, буде сформована спеціальна група, яка спробує розібратися з деталями на місці – у Вінніпезі…

З свого боку, часописи «Музеї України» і «Нова Січ», починають писати листи в СП, Кабмін, МЗС, наше посольство в Канаді… Якщо знайдемо, домовимося, хоч на державному рівні організуйте доставку! Митниця ж нас роздягне…

Вже зрозуміло, що починається нова серія неймовірних пригод довкола козацької спадщини в Канаді. І ми знаємо, з ким і з чим будемо мати справу. Знову складається враження, що будемо долати всі перешкоди самостійно. Хоча, Канаду сприймаємо як рідну країну – скільки всього там вже було!

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України», координатор Фонду розшуку культурних цінностей

Дарча грамота Катерини козакам на Кубань

Козацькі булави, викрадені російською розвідкою з музею Кубанського козацтва у Ховеллі (США)