Ермітаж визнав підміну шаблі Мазепи!

Епопея довкола шаблі Мазепи перетворюється у затяжний міжнародний детектив.

Нагадуємо, що все почалося на початку 2007 року, коли отаман Американського козацтва Сергій Цапенко знайшов реконструкцію шаблі Мазепи (з головою козака на руків‘ї). Канадські колекціонери польського походження, божилися, що то оригінал. Виявилося – копія. Лезо з старовинної іранської шаблі, а ручка – точна копія парадної шаблі Гетьмана, зроблена із зліпка.

Потім була неймовірна операція дивної групи «колекціонерів» з Санкт-Петербурга… Американці вихопили шаблю на добу раніше росіян. Нині реконструкція в США.

Українські журналісти розпочали власне розслідування.

Кореспондент газети «Блик» Валентина Мудрик вирушила за підтримкою по кабінетах української влади. Не знайшла розуміння. Нашій владі повернення і розшук українських культурних цінностей не цікаві… Тоді Валя почала пробиватися в Ермітаж. Спершу з неї посміялися, сказавши, що в музеї мільйони експонатів, потрібен номер.  А коли ми оприлюднили номер, в Росії сміятися перестали.

 В Ермітажі діє чимало спецхранів, які контролювалися КГБ, а нині ФСБ, де зберігається чимало святих для кожного українця речей. І для поляків. І для німців…

Після кількох інтриг, росіяни запросили журналістку до фондів, дозволили сфотографувати шаблю. Стверджували, що то оригінал. Серія публікацій широко розійшлася Інтернетом і багатьма ЗМІ різних країн. Українці здійснили потужний історичний прорив. Довели, що шабля Мазепи дійсно існує, оприлюднивши фотографії двох екземплярів.

Відомий зброяр Володимир Остапович з центру «Булат НВР», вирішив виготовити копію шаблі Гетьмана з булатної сталі. Загнали фотографії в комп‘ютер, залучили фахівців і з жахом зрозуміли, що гучно презентована шабля з Ермітажу, теж  копія! Підміна!

Повідомлення про це зразу оприлюднили сайти «Нова Січ» і «Музеї України».

Газета «Блик» звернулася з офіційним листом до Ермітажу і отримала ствердну відповідь. Ермітаж видав копію шаблі за оригінал. Читайте самі:

Уважаемые сотрудники газеты «БЛИК». В очередной раз приходится отвечать на Ваши вопросы, которые Вы задаете уже не первый раз. Отвечаем по порядку.

1. Сабля, которая была показана журналисту В. Мудрык, не могла принадлежать Мазепе, о чем написано в тех каталогах, где она была неоднократно опубликована. Скорее всего, она была изготовлена уже в середине 18 в., так как ее декор соответствует этому времени. Возможно, сабля сделана в память о гетмане каким-либо его сторонником или последователем. Надпись, выгравированная на клинке, лишь упоминает имя гетмана, но не указывает на принадлежность сабли ему.

2. Парадной сабли с головой казака на рукояти в Эрмитаже нет, так же, как и 234 ящиков с материалом «мазепинского дела». Сотрудники Эрмитажа видели фотографию с головой казака, находящиеся в Канаде, но, не исключено, что это более позднее добавление.

Это ответы на письмо газеты «БЛИК», но хотелось бы добавить по поводу информации, помещенной в Интернете.

Очень жаль, что журналы «Музеи Украины» (особенно) и «Нова Сич» публикуют этот бред. Никаких поездок сотрудников спецслужб с секретным заданием в Канаду не было. Думается, что у них есть более серьезные дела, чем искать и копировать саблю украинского гетмана 17 в.

Кроме того, вероятно, не надо с таким упорством утверждать, что сабля Мазепы находится в каком то мифическом, тайном хранении в Эрмитаже, абсолютно не зная ни коллекций, ни хранилищ (кстати, В.Мудрык видела хранилище Арсенала Эрмитажа и может констатировать, что оно чистое и опрятное, каждая вещь лежит на своем месте и хранится в соответствии с определенными нормами, принятыми в лучших музеях мира), ни принципов работы музея. Можно еще добавить, что хранилища Эрмитажа всегда открыты для серьезных исследователей.

Хотелось бы больше объективной информации, а не клеветы и злобы, которые только отрицательно влияют на наши добрые отношения к украинскому народу.

С уважением заместитель директора Государственного Эрмитажа Г.В. Вилинбахов»

Подібна копія є і в Оружейной палате Кремля, ще у кількох російських музеях. Де оригінал, про який так багато згадують в офіційних документах?

Ось цитата з товаріща Сталіна:

«Распоряжение И. В. Сталина о возвращении Украине национальных реликвий³

13 (26) ноября 1917 г. *

Украинский военно-революционный штаб в Петрограде обратился к нам с просьбой дать ему возможность выбрать из Эрмитажа и Преображенского гвардейского собора хранящиеся там украшения, национальные реликвии (знамена, бунчуки, грамоты и пр.) и возвратить их Украине.

Реликвии зти были отобраны у украинцев еще в эпоху Екатерины Второй. Отобраны они были и привезены в Петроград в наказание за свободолюбивые стремления Украины. Оставление их в Петрограде, очевидно, является символом старой, ненавистной всем нам зависимости Украины.

Оставление зтих реликвий в Петрограде можно было еще кое-как оправдать в зпоху господства буржуазии, в зпоху аннексионистской коалиции. Но теперь, после Октябрьской революции, когда оковы порваны, когда у власти стали рабочие и крестьяне, когда право само определения народов России провозглашено перед лицом всего мира, удержание национальных реликвий украинцев теряет всякий смысл.

Больше того, такое удержание является грубым нарушением неотьемлемых прав самоопределяющейся Украины.

Ввиду зтого я, в согласии с тов. Луначарским, в ведении которого находится Эрмитаж й Преображенский гвардейский собор, счел своим долгом удовлетворить просьбу Украинского в[оенно]-р[еволюционного] штаба в Петрограде.

Революционное правительство Республики Российской торжественно возвращает Украине ее национальные реликвии, несправедливо отобранные у нее грубой рукой Екатерины II.

Народний комиссар по национальннм делам

Джугашвили-Сталин

«Известия ЦИК», А^Г9 224,   13 ноября   1917 г.»

І додаток, який ми ще раз процитуємо уже для гаспадіна Вілінбахова:

«САНКТ-ПЕТЕРБУРГ:

Артиллерийский музей:

Мортира и пушки, вывезенные 1871 – 1872 гг. из Киева;

с XVII сабля И.Мазепы с надписью «На гибель супостата в сиче дерзающему смерть. 1687», на обороте «Надежда  в Бозе, а крепость в руце – правому делу конец. Мазепа» (Ранее хранилось в Царскосельском арсенале).

Казанский собор:

Казацкие знамёна.

12 куренных знамён;

3 бунчука;

Серебрянная булава;

Серебрянный золочёный жезл;

Церковная утварь.

Все эти экспонаты после разрушения Чертомлыцкой Сечи вывезены в Турцию, а после Русско – Турецкой войны 1768-1774 гг. возвращены в Россию.

Преображенский собор:

Великая Запорожская корогва;

12 казацких знамен.»

Можливо, оригінал шаблі Гетьмана не має зображення голови козака. Але, як дізнатися?

І з 234 ящиками Мазеписького дела росіяни лукавлять. І не для преси кажучи, ми розуміємо чому… Взагалі, лист коментувати не будемо. Вони самі себе... І шапка Мазепи є в фондах.

І морський козацький прапор, фотографію ОРИГІНАЛУ якого з секретних сховищ Ермітажу ми оприлюднили. (№R18)

Є ще Прапор Війська Запорозького 1763 року №R30.

Прапор Запорожців другої половини ХУІІ ст.. без номеру.

Булава полковника Павла Апостола ХУІІІ ст., інкрустована сріблом.

Прапор Шкуринського куреня Запорозької Січі.

Корогва 1772 року Поповичівського куреня R19.

Прапор 1774 року П.Калнишевського R20.

Вузька корогва R21.

Вузька корогва Дерев‘яниківського куреня 1772 року R22.

Корогва Самарського куреня 1772 року R23.

Великий прапор, зроблений коштом кошового отамана Григорія Федоровича №25.

Корогва Козацької паланки 1774 року №28…

Сергій Кот, відомий дослідник козацьких регалій, пише, що до росіян, у ході бойових дій, потрапила особиста шабля Гетьмана Мазепи датована 1687 роком. У 1836 році, тодішній власник шаблі граф Батурін, подарував її міській думі Воронежа, де хотіли створити музей Петра І. 1849 року, через Міністра внутрішніх справ, шаблю піднесли імператору Миколі І. Потрапила до арсеналу в Царському Селі. Як виявилося, існує опис, зроблений наприкінці ХІХ століття. С.Кот приводить його в часописі «Пам‘ятки України» №2 2007 року. Все збігається. Про голову козака не згадують.

Згодом, більшість експонатів музею-арсеналу, передали до відділу середніх віків і доби Відродження Ермітажу і Оружейной палати Кремля.

1930 року, в українських джерелах згадувалася шабля Мазепи з фондів саме Оружейной палати. Хоча, ми маємо інформацію, що і там пізніша копія. Зараз думаємо, щоб такого зробити, щоб роздобути фотографію з Москви…

Таваріщ Сталін згадував Артилерійський музей…

Ще є постанови про передачу козацьких реліквій Україні РНК РСФСР від 16 листопада 1917 року.

Постанова ЦВК РСФСР від 24 листопада.

1 грудня 1917 року РНК РСФСР була заява про підтвердження повернення в Україну регалій.

Розшуки продовжуються. Хоча, це вже давно повноцінна любительська спецоперація... Нагадуємо, ми не ставимо питання про повернення наших реліквій. Вимоги елементарні – просимо російських музейників просто вивісити фотографії козацьких експонатів і описи в Інтернеті. На власних сайтах. Адже, всі перераховані тут музеї, сайти мають. Розуміємо, що в експозиціях для українських речей місця нема. Що тут складного? І чому українських науковців фактично не пускають до фондів? Де дружба, стратегічне партнерство?

Коли, нарешті, Президент України В.Ющенко утворить відділ розшуку культурних цінностей при МЗС? Створить нормальну Державну службу розшуку, яка б працювала на офіційному рівні?

Поки що, реально працюють кілька науковців-ентузіастів, Американське козацтво і купка галасливих українських журналістів. І ми досягаємо реальних результатів! Потрібна просто невелика підтримка. Але, це знову, розмова з пустотою…

До речі, гармата «ЛЕВ» 1705 року, вилита коштом Мазепи, з його гербом, стоїть на площі біля Кремля…

Вибачте, не втримався…

Віктор Тригуб,